|
я живу на війні.
мию руки, читаю новини.
збираю у чайник воду із ринви
(раніше був сніг, за ним ми ходили до парку і двох з нас убили),
молюся про дощ наш насущний
і незвично вологу весну.
я живу на війні.
вию з псом на сусіднього місяця.
я – без жодного звуку.
він – на всю свою широку собачу душу.
йому, бідоласі, страшніше.
його можуть з’їсти – і він це знає.
а мене лише згвалтували.
тому я – тихо.
тому я – налисо.
тому я..
кому яке, зрештою, діло –
хіба мене це врятує?
я живу на війні.
мені кажуть, я божевільна.
бо ділюся крупинками замість їх одбирати.
в сойки й двох посірілих горобців.
сорока була та десь зникла.
“дура” – ляскає вітер порожніми стулками вікон.
“психічка” – шипить, догораючи, фосфор.
аби не “а глянь-ка, хохлушка” –
думаю я.
і виходжу надвечір
поклонитися крокусам,
тобто шафрану – найдорожчій приправі
до смерті.
я живу на війні.
|
žiju ve válce.
myju si ruce, pročítám noviny.
do čajové konvice sbírám vodu z okapu
(dřív tu byl sníh, chodili jsme pro něj do parku a dva z nás zabili),
modlím se za déšť nás vezdejší
a za neobvykle vlahé jaro.
žiju ve válce.
spolu se psem vyju na měsíc.
já bez jediného zvuku.
on z celé své širé psí duše.
on, ubožák, má větší obavu.
můžou ho sníst, a to každou chvíli.
mě jen znásilnili.
proto jsem potichu.
proto jsem dohola.
proto jsem…
co je komu po tom –
copak mě to zachrání?
žiju ve válce.
říkají mi, že jsem blázen.
protože se dělím o drobky, místo abych je brala
sojce a dvěma zašedlým vrabcům.
straka tu byla a někam zmizela.
„blázen“ bouchá vítr prázdnými okenními rámy.
„husa!“ syčí dohořívající fosfor,
hlavně že ne „hele, ukrajinská buchta!“
myslím si.
a vpodvečer vycházím
poklonit se krokusům,
tedy šafránu – nejdražšímu koření,
kterým si můžeš ochutit smrt.
žiju ve válce.
|
